Українським виробникам сталі потрібен доступ до європейського «зеленого» фінансування для успішного переходу
Українська сталеливарна галузь, що формує близько 7 % ВВП країни та 15 % всього експорту товарів, стикається з низкою структурних викликів, які стримують її розвиток та перехід до низьковуглецевого виробництва. За даними дослідження «Opportunities for rebuilding the iron & steel industry of Ukraine», підготовленого для Комітету з питань сталі ОЕСР, загалом потреба капітальних інвестицій у «зелені» проєкти в металургії сягає близько $11 млрд, або $1 500 на тонну виробленої сталі минулого року.
Насамперед галузь страждає від надвисоких енергетичних витрат. Після руйнувань енергосистеми внаслідок військової агресії Україна імпортує більшу частину електроенергії з ЄС, і внутрішні тарифи упродовж минулого року подвоїлися. Тоді як 93 % європейської сталі виробляється в країнах із значно нижчими витратами на енергію, вітчизняні металурги втрачають конкурентоспроможність. Особливо від цього страждають виробники залізорудного концентрату, у яких енергія становить до 60 % собівартості.
Дефіцит кваліфікованих працівників, що мобілізуються до лав Збройних Сил, призвів до значних кадрових прогалин (15–20 % персоналу). Багато компаній залучають на ринок праці жінок, людей старшого віку та ветеранів, але цього недостатньо для забезпечення повномасштабного відновлення виробництва.
Логістичні та торговельні перепони створюють додатковий тиск: ставки фрахту виросли вдвічі порівняно з довоєнним рівнем, «Укрзалізниця» планує підвищити тарифи на 35–40 % для вантажів ГМК, а діючі 28 обмежень на експорт сталі вимагають перегляду — чверть із них запроваджена понад 20 років тому й уже не відповідає сьогоднішнім реаліям.
Крім того, невирішеним залишається питання доступу до коксівного вугілля: після зупинки шахтоуправління «Покровське» Україна змушена імпортувати щороку до 2,5 млн тон коксівного вугілля або коксу, що підвищує виробничі витрати та ускладнює конкуренцію на світових ринках.
На фоні вступу в дію ЄС вуглецевого прикордонного податку (CBAM) українські експортери ризикують щорічно втрачати до $1,6 млрд, якщо не зможуть реалізувати «зелені» проєкти. Хоча чинний регламент передбачає «форс‑мажорні» винятки для воєнних випадків, для їх застосування уряд має звернутися до Єврокомісії з окремим запитом.
Висновок: без доступу до дешевих інструментів «зеленого» фінансування, аналогічних тим, які отримують європейські виробники сталі, українська металургія не зможе ефективно інвестувати в енергоефективні технології та відновити втрачені потужності. Лише за умови структурної підтримки — у вигляді грантів, довгострокових кредитів та гарантованих закупівель «зеленого» металу — Україна зможе не лише забезпечити відбудову галузі, а й закріпитися в європейських ланцюгах низьковуглецевого виробництва, забезпечуючи власну економічну безпеку та сприяючи кліматичним цілям континенту.
Джерело: https://gmk.center/ua/opinion/sim-viklikiv-ukrainskoi-metalurgii-v-2025-roci-ta-poglyad-u-majbutnie/
